Кожен, хто вмикав телевізор і перемикав на Новий канал, мав чудовий шанс познайомитися з цією привабливою та енергійною, талановитою та відвертою дівчиною. Діапазон зацікавлень і можливостей Катерини Сенченко дуже широкий і різноманітний – від вражаючих журналістських розслідувань до витончених фотохудожніх експериментів, від виснажливих буднів українських заробітчан до вкрай небезпечних випробувань спортсменів-екстремалів. Про обраний шлях – надзвичайно цікавий і насичений численними пригодами – Kate Sench розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для «СПОРТИВКИ» після подолання двокілометрової дистанції міжнародних змагань Oceanman Odesa Ukraine у відкритій воді Чорного моря.
– Катю, прийміть вітання із цим непересічним успіхом та розкажіть, будь ласка, коли і як ви долучилися до спорту?
– Дякую! Не впевнена, що мій фініш можна назвати аж «непересічним успіхом», але я ним однозначно пишаюсь. Це більше особисте досягнення, ніж те, про що спортсмени кажуть «Нічого собі, оце так результат!». У мене абсолютно середній для любителя час на дистанції в 2 кілометри – 49 хвилин. Але це мій перший фініш на змаганнях на відкритій воді і його я точно запам’ятаю надовго. Навіть сама медаль тому сприяє – цього року організатори на звороті залишили місце, щоб кожен фінішер міг вигравірувати там своє ім’я, час та дистанцію.
Спорт у моєму житті був завжди. Без нього я відчуваю себе медузою – нема ані сил, ані впевненості в собі, а тіло швидко починає м’якшати і то там, то тут вискакують проблеми зі здоров’ям. Спорт – це одна з основ, стрижень, навколо якого формується характер, стиль життя та прийняття рішень. У дитинстві я активно займалася верховою їздою, потім було трохи скелелазіння, фанового парашутизму і нарешті біг. Саме біг став основною формування моїх сьогоднішніх спортивних звичок, хоч спочатку я все робила неправильно. У мене не було тренера, я просто носилася у парках по 3-5 км і брала участь у невеликих забігах. Якщо хочете, щоб спорт став щасливою частиною вашого життя, не повторюйте моїх помилок. Кілька років побігавши самотужки, я заробила собі дрібних травм і втратила мотивацію до тренувань. Добре, що далі в моєму житті з’явився проєкт про спорт та щасливе життя LIVE.LOVE – я обійняла там посаду медіа-менеджера та редакторки блогу у 2019-му. Ось там мене змогли по-справжньому закохати в командний спорт і показати, що то таке гармонійний розвиток. У проєкті були найкращі тренери України і дуже веселі, розвинуті та цікаві учасники. Там я познайомилася і з Олексієм Щербиною – тренером з тріатлону, якому я тепер довіряю свій спортивний розвиток, здоров’я та й, в якомусь сенсі, все життя.
Зараз я активно займаюся тріатлоном в команді TriLab, готуюсь до першої половинки серії змагань Ironman (1.9 км пливти, 90 км крутити на велосипеді, 21 км бігти). Активно – це по 8 тренувань на тиждень. З командою я, мабуть, бачуся частіше, ніж з рідними. Така інтенсивність навантажень на спортсменів-любителів вимагає від тренера неабияких знань з фізіології, анатомії та психології. В іншому випадку, люди або не отримають прогресу, або травмуються чи просто схоплять перевтому і більше на тренування не прийдуть. Впевнена, що мій тренер у цьому сенсі – найкращий, у Олексія кілька профільних освіт і він дуже любить те, чим займається. Я переконана, що спорт потрібен кожному, але спорт виважений, підібраний індивідуально і тільки з хорошим тренером.
– Спостерігаючи за вами у проєкті «Заробітчани», складалося враження, що постійно перебувати у тонусі для вас в радість.
– Можливо, прикол у тому, що те, що більшість назвуть проблемою, я назву цікавою задачею. Це не напрацьований навик, це просто риса характеру, з якою я народилася. Здається, тому я досить органічно вписалася в коло ведучих проєкту «Заробітчани», де моє життя складалося з диких випробувань та якогось абсолютно скаженого досвіду: я приймала пологи в датської свині, застрягала по коліно в багнюці на устричній фермі в Португалії, працювала з особливо небезпечними в’язнями у норвезькій в’язниці, збирала дивних персебесів на диких скелях Атлантичного океану. Це те, що я називаю «хардове знімальне життя» чи, як ви сказали, життя в тонусі. І усе це мені в кайф!
– Фотомистецтво у вас теж пов’язане зі спортом?
– Як фотограф я зараз постійно знімаю спортсменів-любителів, вигадую проєкти, пов’язані зі спортом і, мабуть, навіть втілюватиму їх у The Gate Agency – агентстві, в якому працюю креативною директоркою. Спорт – це не просто корисно чи драйвово, це до божевілля красиво. Для мене спорт точно не про страждання, він – про любов до життя.
– А чим саме зацікавив вас Oceanman?
– Oceanman – легендарна всесвітня серія змагань, що проводяться в найкрасивіших куточках планети. Наприклад, торік як фотографу мені пощастило побувати на 4 стартах Oceanman: у Греції, в Італії, на Кіпрі та, звісно, в Одесі. Особисто знайома з засновником змагань, його звати Fermin Edigo і він дуже приємна людина – з доброю усмішкою та крутим почуттям гумору. На Кіпрі ми з ним навіть заклалися, що якщо я колись пропливу повний Oceanman (10 км у відкритій воді), то він особисто зробить мені фінішне фото. Колись я точно це зроблю!
– Як готувались до стартів в Одесі?
– Плаванням займаюсь десь рік, а за підготовку мене до Одеси з тренером ми взялися десь місяць тому. Це мій проміжний старт, етап підготовки до головних змагань Ironman у Туреччині. Взагалі тренування з плавання – це дуже цікаво та часом забавно. Наприклад, щоб розвинути м’язи рук для ефективного гребку, тренер дає завдання з інвентарем, який «вимикає» плавцю ноги. Інвентар називається колобашка та виглядає як шматок кольорового пінопласту. А якщо треба зробити акцент на «прокачку» ніг, вимикаються руки – плавець тримається за спеціальну дошку та працює лише ногами, часом з ластами. У підготовці плавців є мільйон тренувальних деталей – коли починаєш займатися, здається, що це окремий світ і ти ніколи не зможеш всього цього запам’ятати. Але з досвідом стає легше і навіть цікавіше. Бо ніщо не зрівняється з цим почуттям сили, яка наповнює твоє тіло, і розумінням, що ти здатна на неймовірні речі! Головне – не лінуватися і слухати тренера.
– Цього року плавці боролися у воді не лише з конкурентами?
– О, так! В суботу, наприклад, боротьба для мене закінчилася на 18-ій хвилині. Я вперше в житті зійшла з дистанції. Причин декілька, але найвагоміші природні: величезні хвилі, злива та колонії отруйних медуз, принесених до берега північним вітром. Це було жахливо, навіть зараз згадую і ані краплі не шкодую, що прийняла рішення підняти руку та повернутися на берег на аквабайку. Мені тоді належало проплисти в цих умовах 5 кілометрів, а це десь дві години у воді і я вирішила, що ці страждання того не варті. Я не згодна захлинатися солоною водою в пральній машині з медузами, для мене спорт – це про щастя, бажання жити, а не медаль за будь-якою ціною. До речі, навіть за 18 хвилин медузи встигли зі мною «привітатися», в результаті – легкі опіки на п’ятках, долонях та щоках.
– Натомість наступний день став для вас тріумфальним, чи не так?
– Так, завдяки лояльності організаторів, я все ж фінішувала на Oceanman Odesa – мою реєстрацію перенесли та за мить видали новий чіп фіксації часу. Тож пливла я вже наступного дня і коротшу дистанцію – традиційний Sprint на 2 км. Погода у неділю змінилась кардинально – вийшло сонечко, половина медуз десь сховалася, хвилі були, але менші. Моя друга спроба завоювати медаль за заплив у Чорному морі стала супер кайфовою – я пливла та думала про людей на березі, про улюблену команду, що приїхала мене підтримати, про те, як сильно змінилося моє тіло за останні два місяці в тріатлоні і як я люблю життя! Ось заради чого я хочу тренуватися, реєструватися на змагання і віддаватися на дистанції на повну. Мене страшенно надихає цей розвиток в гармонії із собою та іншими, мене заводить розуміння, що вже завтра я точно зможу більше, якщо все зроблю правильно.
– З ким передусім розділили радість від успіху?
– З тренером! Він облив мене шампанським на фініші! Це було дуже весело, особливо враховуючи те, що за день до цього шампанським на фініші його поливала я – він підкорив повний Oceanman (10-кілометрову дистанцію, яку через погодні умови скоротили до 7,5 км). Далі були радісні вигуки команди, мільйон посмішок та обіймів. Світ любительських змагань – це тусовка, в якій всі знають один одного та радісно підтримують. Ви можете не бачитись рік, але ти знаєш, що на новому старті знову тебе зустрінуть знайомі, усміхнені обличчя. І якщо в професійному спорті конкуренція – це, мабуть, головне, то тут, якщо хтось і змагається за рекордний час, то скоріш за все – з самим собою. В цьому і є величезна різниця, бо любительський спорт від слова «любити» – себе, своє тіло, команду, людей навколо та саме життя.
– Тож невдовзі у вас нові вражаючі спортивні змагання?
– Так, попереду найважливіший мій старт у цьому році – Ironman Turkey 70.3.
– Успіхів і радості вам від усіх подальших стартів!
– Дякую!