Важко, коли я виходжу на поле, подивившись новини, а там ракета щойно влучила в будівлю. Люди гинуть, мої люди, щодня. Я був у Києві, коли війна почалася. Я знаю, як це – почути сигнал тривоги. Я знаю, як це страшно для всіх. Тож я подумав, що я можу зробити найкраще для своєї країни? Я думав про те, щоб повернутися воювати. Я можу просто взяти зброю і навчитися. Я можу сказати: «Стоп, я не хочу грати у футбол», але ні, я повинен грати. Я потрібен українському народу, щоб розповісти світові. У мене є сусіди, чудові люди, і кожного дня, коли вони мене бачать, вони запитують про мою родину. Гравці запитують мене про ситуацію в Україні. Коли люди не забувають про те, що відбувається, я відчуваю, що у нас є шанс. Ми не самотні. Але я знаю про ситуацію в Газі. Вона всюди в новинах. Люди в Англії говорять про Ґазу, тому що це важливо. Люди гинуть. Нещодавно я бачив в Англії лише кілька новин про Україну. Це викликає занепокоєння. Що я можу зробити? Хіба що розповісти свою історію. Коли почалася війна, я пожертвував багато грошей для наших військових, для наших людей, для моїх друзів, які йдуть на війну і захищають нашу країну. Це трибуна героїв. Ми просто допомагаємо їхнім сім’ям, тому що вони самотні. У мене є їжа, дім, безпека, а у людей – ні. Мені потрібно допомагати. Якщо українці не допомагають українцям, то чому повинні допомагати європейці, американці чи англійці?.
Ілля ЗАБАРНИЙ (захисник «Борнмута» та збірної України)
Джерело – «The Times»
Перші слова Забаненого за два роки війни!!!