Ярослав РАКИЦЬКИЙ: «У Львові мене досі ніхто не любить»

Коли я приїхав в Україну – можна сказати, після чотирьох років – я зрозумів, що я вдома. Це моя земля, і я буду все робити для того, щоб якось допомогти нашим хлопцям на цей момент. Ну і, зрозуміло, «Шахтарю» тоді. Я ходив й не боявся, можна так сказати. Я ходив собі та й ходив. Люди ставили мені якісь провокаційні питання – я відповідав. Реагував? Так. Але по-нормальному, без всілякої «пиханини». Вони питали – я відповідав. Були такі, що з кулаками лізли. Нічого такого. Так, я більше відходив. Я ж не можу людину вдарити, тим паче, що у нього десь є… Проміле? Так. Потім я почав до хлопців їздити [на фронт]. Десь це показали. І повірте, я навіть не хочу, щоб ти це показував. Не треба цього. Якось воно просто пройшло – та й все. Ці роки змінили ставлення до мене. У Львові мене досі ніхто не любить – всі свистять. Остання наша гра з «Карпатами», яка була минулого сезону, мені «фукали», «мукали», «тикали», «бикали». Я побачив одного, а потім, коли йшов до автобуса, [він каже]: «Дай фотку». Я сказав: «Ти нормальний? Це ж некрасиво». Він розвернувся, «натикав» мені ще й пішов. На яких стадіонах мені аплодували? Та вважай на всіх стадіонах. А в Одесі – так взагалі. Я за цих уболівальників також буду битися. Я не очікував, що так буде. Чесно кажу – не очікував. А те, як вони мене прийняли – я тільки зобов’язаний за них битися. Це все, що я можу їм сказати. Вони мені подобаються. Мені подобається місто, моїй дружині та дітям. Ми будемо робити все, щоб команда вийшла у Прем’єр-лігу. А далі вже – як піде.