Як відроджували “Металіст”…

– Рінатушка, – з легкою іронією промовив Ігор Суркіс. – Шото в послєднє врємя конкурєнциї у нас в чемпіонаті мало. Може б то Ярославського спокусити “Металіст” відродити?
“Забули вже, як четвертими були”, – подумав про себе Рінат Ахметов, але вголос промовив:
– Міхалич! Ой, ізвіні, Рахміліч! Да я тіки за. Але ж ти знаєш, що він вже 9 років ридає, ушол в сібя…
– Та багато, що ізмінілось за 9 років, надо спробувать.
– Авжеж! Ото ж бо і воно, трясця його матері! – в тій паралельній реальності Ріната іноді пробивало на чисту українську.
Після того, як він вимушено віддав клуб у 2013-му, Ярославський перестав спілкуватися з людьми, і лиш постійно заливався слізьми у себе вдома. Висихали вони тільки тоді, коли йому вмикали старі матчі “Металіста”. Але ненадовго, після цього він впадав у ще більшу істерику зі словами “Какую каманду прасралі! Какую каманду прасралі!”.
– Владлєнич, ну чєво ти, ну прєкращай, – промовив до нього Ахметов. – Возрождай “Металіст”.
– Та як його возродіть, єслі власть не наша.
– Власть всігда наша, – відповів Рінат. Суркіс при цьому невимушено посміхнувся.
– Янукович втік, – продовжував Ахмєтов. – Після нього був Порошенко…
– І що, Вінніца чемпіоном стала? – запитав Ярославський.
– Та де, у другій лізі.
– От барига, – зневажливо сказав Ярославський. – Ми в свойо врємя дєнєг нє жалєлі. Стоп! А чого був? А хто тоді зараз?
– Зєлєнскій.
– Той шо у нас на 80-лєтії клуба члєном на роялі грав?! Ну, ви жартуни. Ще скажіть, що Луческу “Динамо” трєнірує…
– Авжеж! Ото ж бо і воно, трясця його матері! – вигукнув Ахметов, Суркіс при цьому знову невимушено посміхнувся.
– Ну то таке, – сказав Ярославський. Найбільша проблєма – це Кернес, він нічого мені не дасть зробити.
– Так Гєпа умєр. Коронавірус.
– Корона? Шо? Умєр? Пачєму нє далажилі?!
Вперше за 9 років на обличчі Ярославського з’явилася посмішка.
– Возрождаєм! Возрождаєм! Усє – на стадіон! – кричав він.
– Так ніззя усім, коронавірус, – разом промовили Ахметов і Суркіс.
– Корона? Шо?
– Та ладно, возрождай! Маєш “Метал”, якраз у першу лігу вийшов, додаш три букви – і буде тобі щастя.
– Какіє три букви?
– Ну не ті, шо в слові йух.
– Ааа, – задумливо сказав Ярославський. – Тепер я всьо понял.
Тієї ночі вперше за 9 років Ярославському не снився кошмар. Йому снився матч “Металіста” у першій лізі. Але вже другий тайм команда грала у прем’єрці, з 70-ої хвилини – у єврокубках, а завершувала перемогою у фіналі Ліги чемпіонів. Ярославський привозить Кубок чемпіонів до Харкова, його зустрічає мільйонний натовп.
– Ну шо, Гєпа, прийшло більше, ніж на твій похорон, – крізь сон подумав Ярославський. Прокидатися не хотілось…