У Києві ми жили або в квартирі батька, або в квартирі бабусі, тож у мене багато приємних спогадів про спілкування з рідними, особливо про застілля моєї бабусі. Було багато смачної домашньої їжі, але, знову ж таки, я відчував, що не міг доторкнутися до цієї моєї сторони глибоко, у тому числі через мовний бар’єр. До цього я не дуже розвивав свою українську сторону, але як тільки почалася війна, я відчув, що це мій обов’язок. Тому що реальність така, що бути українцем зараз – це бути під загрозою. Тому українцям дійсно потрібно зібратися разом та показати, чому ми важливі як країна, чому ми важливі як народ. Більшу частину своєї історії Україна знаходилась під впливом зовнішніх сил – Річ Посполита із заходу, московія зі сходу, потім османи із півдня. Усі воюють за цю землю, і це в певному сенсі майже повторюється, бо ми маємо оцю зовнішню силу, яка намагається претендувати на наші землі, поставити під загрозу нашу свободу, але ми не підемо без бою. Ми маємо свій стіл на кампусі в університеті, розповідаємо про війну та збираємо пожертви, і в обмін на ці пожертви даруємо наклейки, ручки, листівки. Я поки ще не можу говорити з батьком українською, можу використовувати кілька слів у розмові, і думаю для нього це показує, що я беру іниціативу. Для мене важливо, що я українець. Я нарешті підкріплюю це діями. Слава Україні.
Джордан ШЕВЧЕНКО (син Андрія Шевченка)
Джерело – «Голос Америки»
Який він українець???