59-річного тренера розкритикував ще один футболіст.
Український воротар Олег Білик, який зараз виступає за «Епіцентр», в інтерв’ю «Українському футболу» слідом за іншим кіпером Олексієм Шевченком різко розкритикував Романа Григорчука.
«Можу підписатись під кожним словом про Григорчука»
‒ Недавно вийшло резонансне інтерв’ю Олексія Шевченка, головною темою якого стала диктатура Григорчука в «Чорноморці». Ми хочемо об’єктивності, тому готові вислухати будь-які думки. Що можете сказати з цього приводу?
‒ Бачив це інтерв’ю і можу підписатись під кожним словом Олексія Шевченка про Григорчука. Те, що відбувалось на тренуваннях та в іграх – ненормально та жахливо. Все, що сказав Шевченко – так насправді й було.
‒ В публічному просторі критики Григорчука до цього не бачив. Футболісти боялись?
‒ Не можу сказати, чому так. Може, певна боязливість.
‒ Що за історія, як Григорчук вас з Шевченком заганяв у «квадратах»?
‒ Щодо «квадратів» ситуація наступна: після гри мав бути вихідний, Григорчук відправив всіх, хто зіграв менше тайму або взагалі не грав, тренуватися. Закинути нас із Олексієм Шевченком [двох воротарів] у «квадрат» було дивним рішенням. Ставити воротарів на позиції лівих захисників – також ненормально. Це при тому, що у тогочасному «Чорноморці» роль лівого захисника дуже важлива. Лівому захиснику доводилось бігати по всьому флангу, Шевченко це виконував. Це одночасно смішно і дивно. Не тільки Шевченко грав на нетиповій для себе позиції.
‒ В коментарях вболівальники не бачать проблеми: він же навіть гол забив!
‒ Пам’ятаю це. Ми грали, якщо не помиляюсь, товариську гру з «Реал Фармою» й Олексій тоді дійсно забив гол.
«Григорчук казав, що й сам не знає, хто буде грати у наступному матчі»
‒ Що вас ще здивувало у тренувальному процесі Григорчука?
‒ На тренуваннях гравці, що перебували на контракті й особливо не входили до планів Григорчука, тренувались на запасному полі окремо з помічником тренера Олексієм Антоновим, а син головного тренера (скоріше за все мова про Тимерлана Григорчука, – прим. І.Л.) тренувався повноцінно з нами, при цьому ніякого відношення до команди не мав.
‒ Шевченко розповідав, що Григорчук любив знаходити винних у поразках, до вас з його боку надходили претензії?
‒ Я прийшов влітку і в команді очікувалась серйозна конкуренція на воротарську позицію: Олексій Шевченко, Даня Варакута та я. На зборах кожен з нас чудово себе проявив та заслуговував на місце в основі. На першу офіційну гру чемпіонату на виїзді з «ЛНЗ» у ворота поставили мене, ми перемогли 2:0, ніяких претензій, навіть похвалили.
Наступний матч проти «Колосу» програли 0:2. Претензій до мене з боку тренерського штабу ніяких не було, але після цього матчу мене посадили на лавку до кінця першого кола, жодного шансу я більше не отримав. Згадали про мене за один або два матчі до зимової паузи, коли я отримав до цього серйозну травму. Григорчук нарешті про мене згадав й сказав, що я мав грати у наступному матчі, але що вже поробиш. Після зимових зборів навіть маленького шансу я також не отримав.
‒ Зверталися до тренера за поясненнями?
‒ Намагався звертатися, але він відповів, що й сам не знає, хто буде грати у наступному матчі.
‒ Чому він не знав? Це в компетенції тренера воротарів?
‒ Я з тренером воротарів (Андрієм Глущенком, – прим. І.Л.) також спілкувався. Він мені сказав, що по тренувальному процесі до мене жодних нарікань, по іграх майже те ж саме. Якщо і були нюанси, то глобально вони нічого не змінювали. По складу все вирішував Григорчук. Таке він прийняв рішення.
«Григорчук мене майже не помічав. Таке відношення є жахливим»
‒ Крім вищезгаданих «квадратів», чи було до вас негативне ставлення з боку Григорчука?
‒ Про себе особисто, крім тих моментів, про які казав Олексій Шевченко, нічого додати не можу. Григорчук загалом мене майже не помічав, як у тренувальному процесі, так тим більше і на іграх. Не було ані доброго, ані поганого. Я просто існував в команді безцільно. Таке ставлення є жахливим. Ти не розумієш, чому ти не граєш, якісь незрозумілі пояснення або взагалі їх відсутність. Цей рік був не дуже приємним для мене.
‒ Відчували токсичну атмосферу в «Чорноморці»?
‒ Ні, хлопці один одного навпаки підтримували, колектив чудовий. В якомусь плані нас таке «відношення» тренерського штабу об’єднувало. Те, що у 90% команди не було взаєморозуміння з тренерським штабом в особі Григорчука, це вже інша справа. Такі висловлювання про нього можуть сказати не тільки Шевченко або я, а більше половин тієї команди.
‒ Наскільки цей досвід для вас унікальний, чи такі авторитарні тренери – це норма українського футболу?
‒ Ні, аж таких особистостей на тренерському містку у мене більше не було. Починав свою [дорослу] професійну кар’єру з Володимиром Богдановичем Шараном. Він важкий тренер і людина, але не настільки. З ним спілкування адекватне, ти міг підійти й він тобі пояснить, що одну гру ти не граєш, а наступну очікуй себе в основі. Можливо, деколи мали місце свої розбіжності між нами, але ти хоча б розумів, чого чекати. Вже легше, знав, до чого готуватися. У «Чорноморці» – суцільна невідомість. Таких «особливих» тренерів, як Григорчук в УПЛ більше немає.